негідний людини

1) негідний чоловіка; боягузливий; легкодухий

2) жінкуватий, зніжений

3) недостойний людини; низький, ниций

* * *

1) негідний чоловіка; боязкий, малодушний

2) жінкоподібний, зніжений

3) негідний людини

1) негідний чоловіка; боязкий, малодушний

2) жінкоподібний, зніжений

3) негідний людини

и низок

1) низький, (невысокий) невисокий; (малый) малий. [Низька хата (Сл. Ум.). Низький тин (Номис). Низькі вікна (Сл. Ум.). Низький берег (Кінець Неволі)]. -кий голос - низький (редко низовий, преимущ. грубый: товстий, грубий) голос. [Сердитий товстий голос (Грінч.). М'який низовий баритон (Н.-Лев.)]. -ким голосом - низьким (товстим) голосом, товсто. -кий звук - низький звук. -кое место (местность) - низинне (низовинне) місце, низькоділ (-долу), низина, низовина, низь (-зи) (Франко); срв. Низменность 1. -кие ноты - низькі (низові) ноти. -кий поклон - низький поклін. -кий потолок - низька стеля. -кий разрыв (арт. снаряда) - низький розрив (гарматня). -кий рост - низький (малий) зріст. -кого роста кто - низький (малий, невисокий) на зріст хто, низькорослий хто. [Побачила постать людини не надто високої і не низької на зріст (Олм. Примха). Він був малий на зріст (Морач.)]. -кая температура - низька температура. -кая цена - низька (мала, невисока) ціна. -ное чутьё собаки - низький нюх (у) собаки;

2) (по качеству, по достоинству) низький, (малый) малий, (невысокий) невисокий, (плохой) поганий, недобрий, (простой) простий, (незнатный) незначний, (простонародный) простонародні[и]й, (простецкий) простацький, (вульгарный) вульгарний. -кое выражение - вульгарний (простацький) вислів. -кая доброта товара - невисока (мала) добротність краму. -кое золото - см. Низкопробный (-ное золото). -кая проба - низька (мала, невисока) проба. -кое происхождение (устар.) - невисоке (просте, незначне) походження, низький (невисокий) рід. -кого происхождения, -кий родом кто - невисокого (простого, низького) роду (коліна) хто; срв. Происхождение 2. -кий разбор - невисокий (простий, підлий) ґатунок (розбір). -кий слог (язык) - простолюдна (простонародня[а], простацька, вульгарный: вульгарна) мова, простолюдний (вульгарний и т. д.) стиль. -кое сословие - низький (незначний, простий) стан;

3) (в нравств. смысле) низький, ниций, (недостойный) негідний, (подлый) підлий, підлотний, падлюч(н)ий, падлюцький, (позорный) ганебний. [Низький спосіб мислення (Франко). Се лиш злоба низька (Франко). Селянин звикає до думки, що його мова щось низьке, недостойне (Крим.). Наваживсь на таке низьке діло (Тесл.). Вираз низької хитрости на обличчі (Едґ. По). Ница душа (Куліш). Серце нице (Куліш). Ниций страх (Грінч.). Почування нечисті і ниці (Грінч.). Підла чернь корчемна (Куліш). В душі своїй були і темні й підлі (Куліш). Падлючна улесливість (Яворн.)]. -кий поступок - низький (ниций, негідний, підлотний) учинок. [Безчільний, ниций вчинок (Л. Укр.)]. -кий человек - низька (ница, підла) людина, ницак (-ка) (Куліш).

* * *

1) низьки́й

2) перен. низьки́й, ни́ций; ( недостойный) негідний; ( подлый) пі́длий

ГНОСТИЦИЗМ ( від грецьк. γνωστικόζ - пізнавальний, той, хто пізнає) - термін для позначення вчення філософів та теологів епохи раннього християнства (II - IV ст.), які широко застосовували філософські розмисли у поєднанні з містичним пізнанням містерій віри. Частково має ще дохристиянське походження. Набував різноманітних еклектичних форм, які об'єднували багато елементів магії, містичних традицій, перських вчень дуалістичного характеру, єврейської теології та елліністичної філософії. З елементами християнської доктрини гностики найчастіше поєднували платонізм та піфагореїзм, особливо часто посилаючись на біблійне вчення про творіння та діалог "Тимей" Платона. Гностичну традицію поділяють на східний (сирійський) та західний (Александрійський) Г. До представників східного Г. відносять Сатурніла, Василіда, його сина Ісидора, Вардесана та Маркіона. До західного крила Г. належать Карпократ, його син Епіфан та Валентин (пом. бл. 160 р.), який мав найбільшу кількість послідовників. Загальним уявленням для різних представників Г. є дуалізм між Богом, який виступає духовним началом, ототожнюється зі світлом і є джерелом всякого блага, з одного боку, та матеріальним світом, який асоціюється передусім зі злом та темрявою, з іншого. Гностики визнають ці два начала рівносильними і вказують, що між ними в космічному масштабі точиться боротьба. Стосовно Божественного світу вживається термін "плерома" (від грецьк. досконалість, повнота). Саме плерома, згідно з Валентином, є засадою буття, позбавленою будьякого оформлення та поділу. Як Божественна повнота вона існує споконвіку і тому не має початку, але породжує все інше. Гностики визнають існування сутностей-посередників (ангелів, еонів), які породжуються з плероми і є носіями Божественної природи, одночасно виступаючи як абстрактні творчі сили і міфічні істоти. Процес породження еонів гностики іноді називають еманацією. Матеріальний світ, на думку гностиків, створював не добрий Бог, а злий, якого вони називають Деміургом (іноді ототожнюється з давньоєвр. Богом-творцем Ягве) і якого вони визнають проміжною, третьою ланкою між Богом та світом (трихотомія). Деміург також виступає найнижчим еоном, який у певний момент з'єднався з матерією і дав таким чином початок різноманітним часткам духу (душам), які складають світ. Різноманітні живі істоти світу (включно з людьми) є результатом занурення еонів у матерію. Подібне поєднання не є для духовних сил природним. Людське становище у цьому світі нагадує ув'язнення душі (в рамках тіла). Духовне начало людини прагне звільнитися від матерії і возз'єднатися з Богом у плеромі. Проте самостійно люди цього зробити не можуть. Тому для їхнього порятунку прийшов останній еон, духовний Спаситель (Христос, який іноді ототожнюється з Першою Людиною), щоб запропонувати їм гнозис - вчення про їхню справжню духовну природу і про шляхи повернення душ людей до Бога. У відповідності з ученням про гнозис, все людство поділяється на три головні групи - тілесних (соматиків), душевних (психіків) та духовних (пневматиків) людей. Перші з них є язичниками, які прив'язані до негідних пристрастей, не здатні від них звільнитися і тому приречені на загибель. Душевні люди - це передусім більшість християн і юдеїв, які вже вийшли на шлях покаяння і спасіння. Проте справжнього спасіння заслуговують лише представники останньої групи, власне гностики, які здатні безпосередньо пізнавати Бога і наближатися до нього за допомогою гнозису. Внутрішній організації гностичних сект був притаманний аскетизм і відносно високий статус жінок, передовсім внаслідок культу Божественної Мудрості. Ставленню гностиків до Христа властивий докетизм - вчення про примарність фізичного приходу Спасителя і заперечення його людської природи. Прихід Христа як останнього еона позначує остаточний розрив духовного начала з матеріальним. Для аргументації Г. характерним є широке використання алегоричного методу інтерпретації священних текстів. З одного боку, Г. загрожував тій доктрині, яка пізніше отримала назву православного (ортодоксального) християнства, а з іншого - він спонукав її точніше визначитися стосовно вчення про церковне передання та одкровення. Г. вплинув на багатьох ранньохристиянських авторів, зокрема, на Елемента Александрійського та Оригена. Г., як релігійно-філософському вченню, властивий відхід від теоретичного опрацювання проблем логіки і метафізики і зосередження уваги на практичній етиці, а, отже, й людині. Останню, порівняно з грецьк. філософією, вони розглядають певною мірою спрощено, оскільки підходять до неї поза суспільно-політичними реаліями, національними й культурними особливостями народів.